joomla template

Меню користувача

Культура
Середа, 05 грудня 2012, 10:34

«Дерунова Логуна»

«Дерунова Логуна»
Агросадиба сільського зеленого туризму «Дерунова Лагуна» розташована на винятково чудовій місцевості. З одного боку її межі омиває річка Тясмін, а з другого «Голуба Лагуна» - озеро артезіанської води глибиною у 42 м.
Беріг лагуни і річки з’єднаний підвісним мостом, якій народ назвав «Чортів міст», довжиною 80 метрів. Любителям дайвінгу – справжня знахідка, дзеркально чиста вода вабить справжніх цінителів підводного полювання.
Садиба розміщує водночас до 9 осіб. Має усі зручності, пропонується «руська баня». Гості проживають окремо. Річкою курсує великий пліт.
Адреса: Україна, 20745, Черкаська обл. Смілянський район, с. Велика Яблунівка, вул.. Першотравнева, 1. тел. 8 (063) 691 – 59 – 06 Дерун Сергій Петрович

Вівторок, 04 грудня 2012, 10:32

Подорож Холодним Яром

Подорож Холодним Яром
(розповідає С.П. Тимофієв)
Осередок сільського-зеленого туризму Черкащини створено у 2005 р. з метою популяризації як в Україні, так і за її межами неповторних родзинок села Черкащини, культуру народу, який вирощує хліб, його побут і особисті риси характеру, сформовані оточуючою територією та щедрими сировинними запасами Черкаської землі.
Це – саме та ланка у розмаїтті туристичних організацій, яка популяризує Українське-Черкаське село.
Селяни радо зустрічають гостей і щедро діляться своєю багатовіковою історією, розповідають гостям сільського-зеленого туризму Черкащини, як жили їх предки, чим користувалися в побуті, як обробляли землю, що виробляли для продажу на ярмарках, які свята відзначали, як створювали сім’ю.
Осередком сільського-зеленого туризму Черкащини розроблено і пропонується гостям 18 туристичних маршрутів вихідного дня по Холодному яру, які прокладено тими місцями, де залишили по собі слід скіфи, проходило повстання українських селян «Коліївщина», існувала «Холодноярська республіка» та ще багато чого неповторного. Кожен похід закінчиться відвідуванням сільської-зеленої садиби.
Туристичні маршрути мають різну протяжність по відстані і часу. Маршрути  вихідного дня розраховані на різні вікові групи, а також на фізичні та пізнавальні потреби гостей сільського-зеленого туризму Черкащини.
Осередок сільського-зеленого туризму Черкащини запрошує Вас, шановні гості, відвідати перлину історії України славнозвісний «ХОЛОДНИЙ ЯР».
Холодний Яр – це узагальнена назва дивовижної гірської місцевості, вкритої реліктовим дубовим лісом.
«Загальна площа усієї території – приблизно 30 тис. га. Уся вона буквально прорізана сотнями великих і досить глибоких утворень, сформованих у суцільну, надзвичайно переплетену звивинами мережу ярів.
Глибина деяких з них сягає від 50 до 100 метрів», – саме таким Холодний Яр побачив дослідник Л.І. Похілевич у ХІХ столітті, й свої враження стисло зафіксував на папері.
З історії відомо, що життя людини було тісно пов’язане з лісом – там була їжа, вода, захист від холоду, схованка від звірів. І Холодний Яр віками манив до себе людину.
Мотронинське городище є центром Холодного Яру, датоване воно V – III тис. до н.е. Велич його укріплень вражає через тисячоліття: складно уявити, яка кількість людей створювала вали і глибокі рови городища, адже огороджена площа сягає 48 га. Щоб прогодувати таку кількість людей потрібна була значна кількість хліба, овочів, м’яса, тож економіка сільського виробництва того часу мала відповідати потребам.

Звісно, такий рівень виробництва продукту вабив загарбників здобиччю. Крові в цих місцях пролилося не мало, про це яскраво свідчить долина скіфських курганів, кількість і розміри яких вражають. Порослі густим лісом кургани не розорювалися і мало вивітрювалися, тож загальний вигляд вони зберегли і донині.
Мережа підземних ходів, прорита від городища не досліджена і досі. Вказівник повідомляє, що довжина дослідних лабіринтів сягає 10 км.
Біля Мотронинського монастиря на поверхню виходить декілька входів. Відвідувачі мають змогу уявити, які ходи були 5 тис. років тому. Характерною рисою є те, що деякі монастирі утворилися саме на місці древніх цивілізацій й існуючі підземні фортифікаційні лабіринти, підземні ходи слугували шляхом спасіння під час нападу ворога. Так, наприклад, існує версія, що Смілянський Ірдинський Виноградський Успенський монастир має величезні ходи, що сполучаються з Юровою горою.
 Систему підземних ходів також  має Жаботинський Онуфрієвський монастир, крім цього, ходи виявлено поблизу Лебединського монастиря, а це, до речі, ті монастиря, які під час насадження «унії» залишалися православними.
Холодноярський Свято-Троїцький Мотронинський монастир відіграв неоціненну роль збереженні православ’я в України. Перші спогади про існування обителі дотовано  1037 р. У XVIII ст. Мотронинським монастирем опікувався настоятель Мельхіседек Значко-Яворський. Одна з легенд свідчить,  що під час насадження «унії», коли значна кількість населення була насильно покатоличена, настоятель монастиря Мельхіседек прийняв до монастиря у якості послушників сімох козаків, яких очолював Йосип Шелест.
Ця нечисленна кількість відважних почала готувати повстання проти шляхти. Також вони заснували «гайдамацьку січ».
Загалом, не витримуючи тиску поляків, величезна кількість селян стала тікала в «гайдамаки». У лісах вони об’єднувалися у ватаги, загони і робили напади на польські маєтки, здобуваючи собі їжу та зброю.
Деякі такі загони нараховували до 500 осіб. Послушники Холодноярського монастиря взяли на себе складну роль об’єднання гайдамаків у січ.
 Чергова спроба «унії» знищити Свято-Троїцький Мотронинський монастир і покінчити з православ’ям у травні 1768 року призвела до спалаху масштабного повстання селян проти своїх духовних і соціальних поневолювачів. Воно отримало назву «Коліївщина». Розпочавшись у Холодному яру, Коліївщина поширилася на Смілу, Корсунь, Лисянку, Умань. Після того, як повстання скінчилося, Холодний Яр ще довго переховував у своїх хащах розрізнені загони повстанців.
Дух свободи витав над Холодного Яром і надалі. У 1919 році під час громадянської війни В. Чучупака організував «Холодноярську республіку», яка об’єднала під своїм прапором 42 найближчих села, які розташовані у Холодному яру і за його межами. Устав республіки забов’язував кожного козака мати зброю, коня, одяг, захищати і утримувати свою сім’ю. Виставлялися караули, роз’їзди, територія республіки охоронялася. Селяни вирощували і виробляли продукцію, і везли її на базар під охороною холодноярців. Звісно нападати і відбирати товар, грабувати оселі розрізнені банди і радянські продзагони не могли.
Економічний рівень селян Холодноярської республіки стрімко ріс. Радянська влада зробила спроби військовим шляхом ліквідувати створену республіку, але марно. Холодноярців щиро підтримувало населення і лише за допомогою зради в 1923 році В. Чучупаку було схоплено та вбито. Холодноярці викрали його тіло і таємно поховали на території с. Медведівка.
Соратники В. Чучупаки розпорошилися по світу і ще довго воювали за свободу. Наприклад, досвід бійців Холодного Яру був використаний при створенні УПА.
Нащадки зберегли у пам’яті місце поховання засновника Холодноярської республіки, й після проголошення Україною незалежності, встановили біля нього пам’ятний хрест. А на місці схоплення В. Чучупаки встановлена меморіальна плита.
Історичний клуб «Холодний яр» відтворив події тих далеких часів.
У липні в день заснування Холодноярської республіки до пам’ятних місць збираються тисячі патріотів України віддати шану холодноярцям.  У 2011 році в цей день Холодний Яр прийняв понад 10 тис. шанувальників.
Із початком Великої Вітчизняної війни в 1941 році Холодний Яр з його звивинами, глибиною ярів, хащами лісу стає надійним притулком для партизанського руху. Тут було створено декілька партизанських загонів, які відчайдушно воювали з гітлерівцями. На озброєнні загону Дубового був навіть бронетранспортер.
При знищенні гітлерівцями загону командира Коршикова на Кривенькій горі гітлерівці задіяли танки, артилерію і авіацію. Після жорстокого бою з настанням сутінок з 15-го на 16-те серпня 1943 року оточені партизани прийняли десант спецназу з «Великої землі» під керівництвом Д.Ф. Гарячого. Командир диверсійної групи Д.Ф. Гарячий оцінив обстановку, яка виникла, і зміг вивести увесь загін з оточення 16 серпня 1943 року.
Партизани широко використовували підземні ходи Мотронинського городища, гайдамацькі тропи і тактику ведення бою бійцями Холодноярської республіки.
Уцілілі воїни за допомогою влади встановили у Холодному яру пам’ятник партизанам, де 9 травня кожного року збираються учасники бойових дій.
Тож гостям осередку сільського-зеленого туризму Черкащини є чим пишатися, відпочиваючим пропонуються цікаві екскурсії та теплий прийом.
Одним із сіл Холодного Яру є с. Сунки. Дослідник Л.І. Похилевич писав: «с. Сунки в 8-ми верстах от местечка Смелой, при истоках ручья Сунка в Мотронинском лесу начинается». Територія Холодного яру, де розташувалося с. Сунки, надзвичайно мальовнича. У ХІХ – на початку ХХ ст. серед творчої інтелігенції Російської імперії, яка часто гостювала у власниці Сунок  Н.Г. Яшвіль, цю територію називали «Українська Швейцарія», або ж «Малі Карпати». Видатний російський художник М. Нестєров прожив у Сунках 9 років, створюючи неповторні етюди Марфо-Марьїнської обителі у Москві.
Осередок СЗТ Смілянщини створив у с. Сунки 4 зелені садиби, які чекають на гостей. Усі вони розташовані у надзвичайно красивих місцях.
 На високому пагорбі у підніжжя Реп’яшиного Яру притулилася ключова «Гостинна садиба» Смілянського районного осередку Спілки сільського зеленого-туризму України на Черкащині «Холодноярський зорепад».
Осередок сільського-зеленого туризму Черкащини, а саме його Смілянська районна гілка, розробив і впровадив у життя туристичний маршрут «Гайдамацький шлях», який на конкурсі 7-ми кращих туристичних маршрутів сільського-зеленого туризму Черкащини до футбольного чемпіонату «ЄВРО – 2012» був серед кращих в Україні.
На основі цього маршруту створено тури вихідного дня, де групи від 2-х до 15-ти осіб знайомляться з історією рідного краю, краєзнавством, відпочивають у сільській садибі, знайомляться з побутом села.
До садиби заїжджають молодята, трудові колективи,  іменинники, шкільні групи, а абсолютна більшість приїжджають просто відпочити серед лісу.
У нас можна замовити баню, покататися на квадроциклі, половити рибу у ставку, позбирати гриби, трави, ягоди. На замовлення до Вас може приїхати кінний екіпаж.
Любіть свій край, поважайте його історію, вивчайте українські традиції, культуру, і Ви відчуєте, на якій благодатній землі ми живемо, а осередок сільського-зеленого туризму Черкащини радо Вам у цьому допоможе.
До зустрічі!
Осередок сільського-зеленого туризму Черкащини,  
Смілянський районний осередок.  с. Сунки
  Реп’яший Яр
 097–871–66-88                                                                                      
 

Понеділок, 26 листопада 2012, 10:28

Колекція старовинних чавунних прасок

Ви ніколи не здогадаєтесь, де в Смілі в одному місці й водночас можна побачити годинники з бомбардувальника і скафандр астронавта, німецьку каску і польові дротові телефони, старовинну козацьку кераміку і перший радянський фотоапарат, дерев’яні прядки, мідну трубку полкового оркестру та багато інших раритетів, на які більшість людей дивиться просто як непотріб, мотлох. А от відомий в Смілі й по всій Черкащині журналіст Олександр Горшков (журналістський псевдонім Олександр Слєпцовський) настільки захопився колекціонуванням цих несумісних між собою речей, що може пишатися справжнім міні-музеєм, який не просто дивує, а й насправді вражає всіх, хто вперше приходить сюди. Пан Олександр зізнається, що захоплений цим колекціонуванням вже не перший рік – відтоді, як привернув увагу на те, скільки цікавих речей валяються буквально під ногами або ж продаються за безцінь на ринку серед різноманітного дріб’язкового мотлоху. Щоправда, віднедавна на це звернули увагу й інші, хто скуповує оригінальні старовинні речі для своїх офісів, ресторанів, у приватні колекції або ж для наступного перепродажу на аукціонах.
Справжньою гордістю, родзинкою цього музею є колекція старовинних чавунних прасок, якими користувалися наші прабабусі: їх тут налічується кілька десятків, до того ж немає двох однакових – всі є оригінальними екземплярами. З різноманітною конфігурацією, різноманітними ручками, кріпленнями – вони знайшли своє гідне місце на таких же старовинних етажерках, зроблених з лози, якими колись прикрашали смілянські хати.
До цього незвичного захоплення можна поставитися по-різному: можна посміхнутися, як робить дехто з гостей, а можна подивитися на праску як на частину нашої культури, нашої минувшини, уявляючи собі життя далеких предків.
Знаючи про незвичне захоплення журналіста, дехто з його друзів зносять сюди все нові й нові експонати, тому слід визнати, що невеликий офіс, в якому розташувалася ця колекція, вже є затісним. Тому частина зібрання вже передана безкорисно в дарунок до музею українського народного побуту в селі Плескачівка, фундатором якого є така ж захоплена в історію Смілянського краю людина, відомий підприємець, новатор «зеленого» туризму на Смілянщині Сергій Тимофієв.
А деякі з експонатів мов оживають на світлинах, які робить сам пан Олександр, створюючи з них цікаві натюрморти: згодом вони знаходять гідне місце на різноманітних престижних фотосайтах. Деякими з цих фото-робіт, які автор подарував «Сміляночці», можуть помилуватися й наші читачі.
Цікаво, що практично всі праски знаходяться в робочому стані й готові для використання. Одна з останніх, що потрапила до колекції, зберігає в собі навіть вугілля, яким колись розігрівали метал. Тож власник музею запрошує до себе всіх бажаючих скористатися цим екзотичним за теперішніми часами побутовим атрибутом нашого повсякденного життя.
Поделись новостью с друзьями
Читать еще новости:
Сміла святкує 8 Березня
Вони тримають руку на пульсі життя
Факельна молодіжна хода до 9 травня
Рятують, лікують, дарують життя…
Відкриття фонтану (фотозвіт)
Професійне свято залізничників
Снігова негода, що тривала в місті у середу, може змінитися морозами
Триває сезон зимової риболовлі
Лариса Філінова: «Сільському зеленому туризму Смілянщини світить сьогодні «зелене світло»
У селі Сунки планують відродити парковий комплекс княгині Яшвіль
 

Екскурсія по музею стародавнього  побуту та народних ремесел у селі Плескачівка
(розповідає Сергій Петрович Тимофієв)
 Ідея створення музею виникла в контексті проекту розвитку «зеленого» туризму Черкащини. Головним ініціатором виступив Смілянський районний осередок. Мета проекту полягала у створенні своєрідного туристичного маршруту, як можна скоріше добратися до Холодного Яру через села Сунки, Плескачівка та Лубейці, в яких планувалося створення об’єктів, які будуть цікаві як смілянам, так і туристам, які приїхали із далеку.
Першим активним представником влади, який підтримав проект став голова с.Плескачівки Захарченко В.О., який шукаючи можливості розвитку села, посприяв тому, щоб у місцевому Будинку культури на території бібліотеки створити музей стародавнього побуту та народних ремесел. Будівництво розпочалося 13-го березня 2012 року силами керуючого проектом Сергієм Тимофієвим, та громадою села. Завдяки продуктивній та наполегливій праці, 25-го липня поточного року роботу було завершено, відбулося урочисте відкриття музею. Мета створення музею – це відтворення стародавнього побуту українського села. Експозиція музею представляє українську сільську хату у натуральну величину кінця 19-го початку 20-го століття. Загальна площа музею - 81 м2, кількість експонатів становить 1350 одиниць. Усі експонати автентичні, зібрані і звезені з сіл Плескачівка та Шевченкове. Але це не просто зібрані речі старовини, це по-справжньому діючи експонати, які знаходяться у належному для роботи стані, такому, як було необхідно для того часу.
Зовні хата крита соломою, адже тоді ще в українському селі не було заліза, вікна з віконницями 1897 р., петрікіївський розпис між вікнами. Важкі щитові двері на кованих петлях та масивний засов, надійно охороняють оселю. По-під хатою масивна призьба охайно вишпарувана і застелена рядном.
Заходячи через вхідні двері до хати ви потрапляєте у сіни, де утримували худобу, на фото ви бачите під стріхою зроблено сідало для курей (на другому поверсі, куди веде драбина), унизу - загін для кіз та вівців. Духмяне сіно з сіновалу під стріхою наповнює сіни приємним запахом.
В той час тварини жили біля людей в сінях і своїм теплом вони обігрівали вхід в оселю від холодного повітря взимку, це був такий собі «повітряний бар’єр». Також у сінях зберігався увесь городній інвентар і засоби обробки землі. Так по стінах розвішані: плуги, борони, рала, а також упряжки для волів і коней. Погляд зупиняє спорядження кавалериста, адже село з 1919 по 1923рр. входило до Холоднянської республіки де кожен козак мав утримувати коня, зброю і амуніцію.

Піднімаємо клямку і відкриваються великі щитові двері на шпугах, за якими розташована ремісницька, де люди того часу працювали. Господар володіє повсякденно необхідним коштовним ремеслом столяра, виготовляє вікна, двері, прядки, ткацькі верстати, а головним і найбільш коштовним виробом є колеса до возів і карет. На полицях і стінах розташовано понад 90 одиниць столярного інструменту ручної обробки деревини того часу, різноманітні пили, ножовки, рубанки,  долота, лірки. Біля столярного верстата лежать заготовки коліс і віконні рами готові до зборки.
З іншого боку кімнати розташована ділянка жіночого ремесла, у якій знаходиться усе необхідне для виробництва волокон із льону і конопель. Прядіння волокон у нитки, снування ниток, звиття їх та ткацтво полотна, рушників, тут же знаходяться засоби прання, відбілювання та прасування виготовлених полотен.
З іншого боку розташувався куточок, який виконує функцію комори. Мірки ¼ пуда ½ пуда, 2 пуди наповнені вщент зібраним збіжжям пшениці, жита, ячменю, проса, гречихи вишикувалися у стрункий рядок. На середині кімнати стоїть великий двукорбовий млин, на якому відвідувачі власноруч мелють зерно, просіюють помел через сито, отримуючи легку фракцію – висівки (шелеху), важку фракцію - крупу для каші і саму мілку фракцію  - муку для випічки хліба. Обабіч на лаві стоять дерев’яні ваги, вироблені артіллю Абрамовича у 1893-му році з набором порядкових гир для розвісу сировини. Долі стоїть величезна ступа, за допомогою якої дійсно можна розтовкти просо для млинців та каші.
На полицях виготовлені різні скляні вироби того періоду: бутлі для вина, величезні пляшки, пляшечки, деякі з них оплетені лозою. На інших полицях стоять керамічні горшки, горщики, кувшини іншого призначення, і навіть грецькі амфори, які невідомо звідки потрапили на територію села Плескачівка. Далі у куточку на лаві розложив свій хитрісний інструмент чоботар, який лагодив і шив взуття, яке підбивалося деревинними цвяшками. Про високий професіоналізм сільського чоботаря свідчать чисельні колодки та кліщі, ножі та різноманітні прилади, правило для прасування голенищ, дерев’яні гвіздки, лапи, лапки та рашпілі, велика кількість приладів для обробки грубої шкіри та карбування по шкірі. Про достаток і багатство людини того часу свідчили напрасовані голенища чобіт. Це було дуже модно, тому на робочому столі у шевця стоїть праска.
Поруч стоїть ткацький верстат, на якому жінки ткали полотна, рядна, рушники. На сьогодні верстат заправлено начинням, необхідним для ткацтва доріжок, і де наша господиня вправно тче доріжку, запрошуючи до участі відвідувачів. Біля станка на лаві стоять корзини з цівками, на яких намотані нитки і дірки (сировина з старої одежі для ткацтва доріжок). На полиці над верстатом зберігаються змінні запчастини для виробництва полотен і рушників, так зване начиння.
Наступна кімната - це світлиця, де господарі у білому куті вшановували Бога, просячи благословення і захисту на повсякденне життя, готували і приймали їжу, спали і займалися виготовленням, ремеслом шиттям одягу і вишиванням рушників.
Господиня має швейну машинку «Зінгер» 1901р., на якій вправно сточує деталі одягу, приміряючи зшите на солом’яному манекені. Готовий одяг і те, що до примірки, висять поруч на жертці, вишиті рушники старанно обвивають рами вишитих хрестиком картин. За спиною майстерні стоять дві величезні скрині які свідчать про великий достаток сім’ї, одна з скринь придбана у артілі княгині Н.Яшвіль, вона обтягнута карбованим металом і має музикальний замок, який гучно грає при повороті великого ключа.
Скриня вкрита рядном, на якому, майстриня прасує одяг вугільною праскою. Поличка над скринею розмістила 15 прасок різних культур і народів: тут є польські, німецькі, австро–угорські, і навіть румунські праски. Це скільки культур і народів перекотилося через нашу Плескачівку, залишивши свій слід у чавунній прасці.
Під великим дзеркалом лежать тодішні косметичні та гігієнічні приладдя для догляду за людською зовнішноішністю: тут є плойки на вугіллі, бритви, ручні машинки для стрижки, камені і бруски для лагодження бритв.
Над ліжком висить плетена колиска, де матір – господиня колихає мале дитя, одночасно працюючи і готуючи їжу. У великому куті розташувалася піч з мисником і масою горшків, кувшинів  та горщиків. На печі струнко вишикувалися 18 казанів, починаючи від «позичного» на 10л. і, завершуючи, «індивідуальним» на 0,25л. Це зумовлено тим, що холодильників у той час не було, їжу готували на один день, тому кожен казан мав свою ємність за потреби.
Під піччю лежить «лампач» - топливо з посліду корови, яким у ті далекі часи топили  хату. Це томливо виготовляли діти, під час пасіння худоби у полі. Біля печі у кутку стоїть, причаївшись, 3-х лінійна рушниця, завжди готова захистити оселю від представника «продразверствтки», адже Плескачівка входила до Холоднянської республіки.
Посеред хати стоїть великий стіл, вкритий вишитою скатертиною, на якому мирно спочиває свіжа паляниця, чекаючи на гостей. Окремо у музею можна замовити майстер-клас по випічці справжнього хліба у печі музею, який має назву «Від зернини до хлібини».
Для тих, хто зацікавився: музей працює щодня із 10.00 до 16.00. Також можна замовити індивідуальну екскурсію у будь-який зручний час для туристів.
Ціна квитків: дорослі – 10 грн., дитячі – 2 грн. Майстер-клас «Від зернини до хлібини» - 250 грн. (на групу відвідувачів, максимальна кількість глядачів – 15 осіб). 
Телефон екскурсовода: (098)601-87-93 - Галина Миколаївна Колбаса.
 Телефон керуючий проектом: (097) 871-66-88 - Сергій Тимофієв