joomla template

Меню користувача

П'ятниця, 27 травня 2011, 01:58

Село Самгородок

Самгородок – село, центр сільської ради. Розташоване за 28 км від районного центру міста Сміла та за 9 км від залізничної станції Сердюківка.
Площа територіальних меж сільської ради становить 1871 га. Площа села – 301 га.
Населення – 570 осіб.
За легендою, назва села пов’язана з першо-поселенцем Сокуром, який оселився разом зі своєю родиною в степу. Главу цієї сім’ї прозвали Сокіл. Живучи одиноко серед степу, Сокур обгородив свою садибу високим частоколом, від чого, за легендою, і пішла назва села – Самгородок.
І нині в селі збереглася назва однієї з вулиць – Сокурівка (нині Жовтнева), де проживають потомки першого поселенця. Потім на вільні землі почали переселятись сім’ї із навколишніх сіл, а особливо із Ташлика. Так поступово збільшилась кількість населення і садиб у селі Самгородок.
За архівними даними: «…От графа Самойлова Самгородок куплено в 1806 году поручиком Стефаном Богаефским, в по смерти его в 1841 году село принадлежит дочери его Надежде Степановне по мужу Альбрандт (владелица православного, а муж латинського исповедования). В селе числится земли 1822 десятины, принадлежит Надежде Степановне Альбрандт, а стоит в аренде у Виктора Михайловича Козловского Хозяйство ведётся по трёхпольной системе.
В селе имеются: церковь Николаевская, деревянная, 6-го класса, построенная в 1856 году на место прежней обветшавшей, которая была устроена в 1776 году на собственный счет священником Николаем Липинским. Одна церковноприходская школа, 1 водяная и 2 ветряных мельниц, 1 кирпичный завод, 4 кузницы, 1 казенная винная лавка и 1 хлебный магазин… Мирской капитал к тому же времени достиг суммы в 84 руб. Оброчные статьи составляют: дом, приносящий 110 рублей годового дохода, и каменоломня, приносящая 45 рублей годового дохода. Пожарный обоз состоит из 3 бочек и 5 багров…» («Список населённых мест Киевской губернии», г. Киев, 1900 г.).
До 1881 року в селі школи не було, а навчання організовувалось у найнятих хатах. В 1881 році в Самгородку була побудована церковнопарафіяльна двокласна школа, в якій навчались син поміщика та селян-середняків. До жовтня 1917 року в селі налічувалось 10 письменних селян. Населення жило дуже бідно. Більшість мали лише по півдесятини землі, а невелика кількість селян-середняків мала по 4 десятини землі.
Із спогадів старожилів відомо, що в 1902, 1903 і 1905 роках в Самгородку відбувалися великі заворушення.
Повстанням селян проти поміщика Альбрандта у 1905 році керувала Олександра Осадча, яку царський уряд переслідував за революційні переконання.
У буремні дні 1917 року селяни Самгородка громили поміщицький маєток, грабували його майно. В цей час повсталими селянами була розорена й панська бібліотека, всі книги якої були знищені.
У 1918 році село окупували німецькі війська. Взявши 10 заручників серед селян, вони вимагали здати зброю.
З Києва поміщиця Альбрандт принесла свого уповноваженого для відновлення економії. На селян Самгородка наклали велику контрибуцію, відібрали в них землю, зібрали розграбований з економії хліб.
Після звільнення села від німців було обрано волосний виконком із 12 депутатів.
Відгриміли бої на фронтах громадянської війни. В село повернулися демобілізовані солдати, які взялися за відбудову сільського господарства. Селян-бідняків очолив перший голова комнезаму Оношенко Потап Герасимович.
В 1929 році бідняцько-середняцькі маси об’єдналися в сільськогосподарську артіль ім. Т.Г.Шевченка. Першим головою правління був Зеленько Матвій Дементійович. За час його керівництва виросли врожаї, почали зростати прибутки. Докорінно поліпшувався добробут людей. Ширився рух ударників, п’ятисотенниць.
У роки Великої Вітчизняної війни сам городяни брали участь у боях на Україні, під Москвою, Сталінградом. Серед них: Семинога Михайло Іванович, Сокуренко Іван Автономович, Федоренко Борис Іванович та багато інших. У боротьбі із фашистськими загарбниками загинуло 76 односельчан.
У центрі села височить обеліск Слави. Це пам’ятник на честь односельчан, які відділи життя в роки Великої Вітчизняної війни. У січні 1944 року радянські війська визволяли село від фашистських загарбників.
У 1958 році колгосп ім. Т.Г.Шевченка села Самгородок був об’єднаний з колгоспом «Зоря комунізму» села Ташлик.
10 лютого 1967 року ці два колгоспи були роз’єднані. Колгосп ім. Т.Г.Шевченка очолив Миненко Степан Климович.
У післявоєнний період село інтенсивно розвивається: споруджується колгоспна електростанція, яка обслуговує не лише господарство і тракторний стан, а й житла колгоспників. Кожен будинок радіофіковано та електрифіковано, над будинками з’являються телевізійні антени.
Наприкінці ХХ ст. в господарстві досягнуто найвищого на Смілянщині врожаю зернових культур – по 25,1 ц/га.
З 1971 року в Самгородку діє восьмирічна школа, працює клуб. До послуг жителів сільська бібліотека, книжковий фонд якої становить 7414 книг.
У селі розпочато будівництво свинокомплексу.
На сьогодні дозвіллям жителів села опікується сільський Будинок культури, Медичну допомогу надає фельдшерсько-акушерський пункт. У селі працює школа, дитячий садок, сільська бібліотека, відділення зв’язку, філія Смілянського ощадбанку, приватні магазини (продуктові й господарський), кафе-бар, перукарня, баня «Сауна».
Село пишається своїми талановитими вихідцями, веред яких: Семинога Анатолій Іванович – народний депутат України; Педченко Борис Прокопович – прозаїк; Нікітенко Людмила Іванівна – журналістка; Коваленко Валентина Михайлівна – поетеса, член Національної спілки письменників України, лауреат обласної премії «Берег надії», а також багато спеціалістів у різних галузях суспільного життя, які працюють в Україні та за її межами.