joomla template

Меню користувача

П'ятниця, 27 травня 2011, 01:45

Село Сердюківка

Сердюківка – село, центр сільської ради. Розташоване за 20 км на південний схід від районного центру міста Сміла та за 3 км від залізничної станції Сердюківка.
Площа адміністративних меж сільської ради – 2139 га.
Кількість населення – 767 осіб.
Сердюківка заснована в кінці  XVІII ст.
Землі села в XVІI ст. належали до Попівки і були володіннями графині Софонової. За переказами, Софонова поселила кріпосного майстрового коваля – кріпака Сердюка – на цих віддалених землях. Він і став першим поселенцем та засновником села, а лісок, біля якого стояла його кузня, й досі зветься Сердюковим урочищем.
У XVІ-XVІI ст. сердюками називали козаків найманих піхотних полків. Це було на Лівобережній Україні. Але набирали в полки й утікачів з Правобережжя – селян і козаків. Сердюки становили гетьманську гвардію. Про них згадує О.С. Пушкін у поемі «Полтава»: «Пестреют шапки. Копья блещут. Бьют в барабаны. Скачут сердюки. В строях равняются полки».
Царський уряд у зв’язку з політикою обмеження гетьманської влади в 1726 році розпустив сердюків. Але за всіма, хто служив у цих полках, збереглася назва, яка перейшла в прізвища: М.І. Сердюк – відомий російський гідротехнік, сучасник Петра Першого; О.І. Сердюк – український актор і режисер, народний артист СРСР.
Від прізвища Сердюк пішла і назва села Сердюківка, утворена за допомогою суфікса «-івк-».
У ХІХ ст. під селом пролягла залізниця, Станцію теж назвали Сердюківкою.
Нині прізвища Сердюків носять понад 1200 жителів Черкаської області. Найбільше їх у Черкасах, Жашківському і Драбівському районах. Це люди різних професій і занять, праця яких присвячена розквіту рідного краю.
На територій нинішнього села і раніше жили люди, про що свідчать поселення і стоянки. В ярах, вимитих водою, жителі села знаходять різні знаряддя праці первісних людей. В урочищі Заляпане знайдено кам’яну сокиру доби неоліту. Є тут також сліди скіфського періоду.
На 1864 рік в селі проживало 700 осіб, землі було 1485 десятин. Сердюківка була куплена у графа Самолова титулярним радником Зеленським. Від останнього придбана Діонісієм Биховським, а згодом від його сина Андрія перейшла до  Анни Красно вельської. В селі існувала дерев’яна церква, яка мала 36 десятин землі, збудована в 1846 році на місці попередньої.
У радянський період в 1923 році в селі був створений ТСОЗ (товариство спільного обробітку землі). Згодом на його базі організовано колгосп ім. Калініна. Господарство спеціалізувалось на вирощуванні зернових та технічних культур з розвиненим м’ясо-молочним тваринництвом.
Працювала восьмирічна школа, Будинок культури, бібліотека, медпункт, відділення зв’язку.
За мужність, проявлену в роки Великої Вітчизняної війни, 119 уродженців села нагороджені орденами і медалями/