joomla template

Меню користувача

Новини
Середа, 01 лютого 2012, 12:14

До уваги жителів району!

3 лютого в районному будинку культури (с.Плоске) об 11.00 відбудуться заходи з нагоди визволення Смілянщини від фашистських загарбників.

 

  Про це ще раз наголосила голова села Олена Ковальська, відкриваючи свято визволення населеного пункту від фашистських окупантів. Пройшло воно минулого понеділка у клубі на Перегонівці. Людей зібралося багато.
  -    Хто щоб не казав, а визволення села – це велика подія, - підкреслив, зокрема, голова райдержадміністрації Сергій Зайцев. – Вона залишиться в історичній пам’яті нинішнього і прийдешніх поколінь. Завдяки їм, - фронтовикам, народним месникам,працівникам тилу, ми живемо під мирним небом. Хай ніколи більше не свистять пулі і не рвуться снаряди. А вам усім я бажаю доброго здоров’я, гідного життя, земного щастя.
   Привітати жителів Балаклеї з 68 – ю річницею визволення від фашистських окупантів приїхав народний депутат Анатолій Семинога. Ось що він сказав:
   - Лихоліття страшної війни торкнулося кожної вашої родини. Навіть гірко говорити про те, що натвори окупанти, знищуючи мільйони людей. Я пишаюсь подвигом визволителів, які і в  люті морози били ворога. Шкода, що держава досі у боргу перед ними. І все ж вірю, що найближчим часом значно поліпшиться їх соціальний статус.
   Досить емоційними були спогади директора місцевого підприємства «Меркурій» Євгена Тарана про свого дядька Євгена Івановича та його друзів – підпільників, що загинули у двобої із фашистами. Одна з вулиць Балаклеї носить ім’я Є.І.Тарана.
   Привітали присутніх з великим святом також голова села Костянтинівка Олексій Шульга та голова ветеранської організації Галина Попова.
   Сумні спогади про минуле, привітання уміло   перемішувалися з чудовою концертною програмою(бо життя є життям), яку підготували самодіяльні колективи сіл Балаклея і Теклине «Журавка», «Червона калина», «Шевченківці», «Журавлята».
   Не обійшлося, як і годиться у добрих господарів, без «наркомовських» і смачної каші. За  розмовами ветерани пригадували про грізні роки війни, котра залишила свій гіркий слід і на теренах Балаклеї
   Коли розходились по домівках ,люди говорили добрі слова  про організаторів свята, у тому числі – Олену Ковальську. Говорили щиро, від усієї душі А біля обеліску Слави, пам’ятників пломеніли  квіти, немов краплі крові після січневих боїв 1944 року.

Андрій Глущенко

Фото: Андрій Глущенко

SDC11869

Мрійник із Сахнівки

  2 лютого 2007 року виповнюється 70 років від дня народження видатного українського педагога, заслуженого вчителя України, одного з перших Народних вчителів СРСР, дійсного члена Академії педагогічних наук України і Російської академії освіти, директора середньої школи з села Сахнівка на Черкащині Олександра Антоновича Захаренка. 
  «Зайняти дітей взимку і влітку, в дощ і в спеку цікавою корисною справою, зайняти так, щоб у них виросли крила, засяяли очі від бажання, здійснити мрію. А потім подарувати її людям». «Бути вчителем – це не тільки викладання. Бути вчителем – це дитячі посмішки, шкільна родина та велике бажання донести знання до світлих дитячих голівок.  А ще це психологія. Без розуміння та підтримки і діалогу не буде», – говорив він.
   Саме таким: чуйним, працьовитим та завзятим був і сам.
   Олександр Захаренко – український педагог та громадський діяч із села Сахнівка Корсунь-Шевченківського району Черкаської області.
Він народився 2 лютого 1937 року в місті Кам’янці в сім’ї службовця.  По закінченні фізико-математичного факультету Черкаського педагогічного інституту працював за призначенням учителем математики і фізики у селищі Сахнівка, що на Корсуньщині.
На той час село ще не оговталося від тяжких воєнних років, до того ж, було відрізане від райцентру бездоріжжям. Невідомо, чому молодий педагог обрав саме цю Богом забуту сільську школу, адже він мав чимало кращих пропозицій. Зокрема, його запрошували вчителювати у рідній школі у Кам'янці, на чому наполягали й батьки. Проте він обрав саме Сахнівську школу і їй віддав понад 40 років свого життя, перетворивши цей заклад освіти на один з найкращих в Україні.
  А розквіт школи, по суті, врятував від загибелі й усе село.
  Молодий педагог активно шукав нові шляхи удосконалення організації навчального процесу. З його приїздом до сільської школи розпочалися справжні дива. То Олександр Антонович перелітає річку на дельтаплані, то конструює моделі літаків та ракет. Рiч у тiм, що Олександр Захаренко все життя мріяв літати, й навіть учителем став частково завдяки тому, що його не взяли в авіацію.
   Новий педагог зацікавив дітей, які масово почали відвідувати його гурток. А сам учитель твердо вірив: для того, аби чогось досягти, треба мріяти й усе робити для того, щоб ці мрії здійснювалися.
  1966 року Олександра Захаренка призначили директором Сахнівської середньої школи і на цій посаді йому судилося пропрацювати 35 років.
  Він виріс від звичайного директора школи до відомого не лише в Україні, а й за її межами новатора, першопрохідця, знаного педагогічного мислителя, творця авторської школи, який збагатив теорію і практику виховання учнів оригінальними підходами й методами здійснення виховного процесу.
  Допомагало, насамперед, те, що на посаду директора школи Олександр Антонович прийшов уже досвідченим педагогом, маючи за плечима семирічний досвід вчителювання, під час якого сформувався як викладач, людина, громадянин.
Він був передусім учителем та директором саме сільської школи, що спонукало його та весь педагогічний колектив до створення такої системи її діяльності, яка, як наслідок, перетворила освітній заклад у центр духовності й культури всього села.
Олександр Антонович, спираючись на досвід видатних педагогів Оуена та Шацького, розробив і втілив у життя унікальну технологію єднання всіх учасників освітнього процесу (сім'ї, школи, суспільства, ЗМІ тощо).
Він створив нову систему громадянського, сімейного та трудового виховання, на практиці реалізував ідею школи-родини, школи, життя якої тісно перепліталося з життям села, його історією. Пошукова робота учнів спрямовувалася на дослідження родоводу і результатом цієї роботи стала «Енциклопедія шкільного роду» (в 4-х томах), видана у 2000 році. Вона стала своєрідним літописом історії Сахнівки, в тому числі й життя школи за останні півстоліття.
  Разом з дітьми та їх батьками Олександр Антонович перетворив звичайну сільську школу у школу-комплекс, яка забезпечувала розвиток учня не гірше, а за багатьма показниками і значно краще, в порівнянні з міськими школами.
  А розпочав молодий директор зі втілення своєї ідеї – створення навчально-спортивного комплексу із навчальними, ігровими, спальними кімнатами для учнів 1-4 класів, танцювальним залом, музичним салоном і двома басейнами: літнім і зимовим. Задля її реалізації понад 10 років працювали дружньо всією територіальною громадою: вчителі, діти й батьки. Допомагали  їм навіть ті односельці, діти яких вже не навчалися в школі. Тільки-но завершили заплановані роботи, як відразу ж взялися за спорудження культурно-музейного центру (обсерваторії, планетарію, демонстраційної і виставковкової зали), здійснили закладку місцевого дендропарку.
  Згодом директора охопила ідея створення музею села з художньо-меморіальним ансамблем «Криниця совісті» в пам'ять односельців – жертв голодомору 1932-1933 p.p. з іменами 1200 загиблих, і знову її вдалося втілити в життя.
  Паралельно обладнали місцеву радіо- і телемережу, готували й  проводили щоденні передачі з життя школи й села, випускали шкільну багатотиражну газету «Дівочі гори».
Самобутній педагогічний талант Олександра Антоновича поступово розкривався у створеному за його ініціативи навчально-виховному комплексі з усіма умовами для навчання, виховання й розвитку дітей.
Система роботи Сахнівської школи спиралась на урахування психологічних, фізіологічних та культурних особливостей розвитку дітей та їх практичному запровадженні в навчально-виховній роботі школи. Через такий комплексний і системний підхід Олександр Захаренко обґрунтував методологічні засади своєї «педагогіки конкретної мети», яка ставиться перед шкільним колективом, спрямовує його діяльність і об'єднує зусилля всіх у її досягненні.

  Коли Україна стала незалежною, Олександрові Захаренку не довелося кардинально змінювати свою педагогічну лінію, адже вона базувалася на вічних темах – любові до рідної землі, поваги до свого роду, повазі до учнів та колективу.
«Незалежна Україна як повітря, як води потребує нової школи, яка хоч на крок ітиме попереду суспільства. Нової за змістом, за системою і технологією навчання та виховання – чесної та добродійної, що дасть країні покоління чесне, мудре, порядне, працьовите, яке ніколи не зречеться своєї державності, своєї історії, не зречеться святих істин, справедливості, давніх і нових традицій, дружби і поваги до культури інших народів. Найкращий вихователь громадянина України – власна правдива історія, культура, традиції нації», – писав тоді Олександр Антонович.
  Йому за життя вдалося матеріалізувати те, що утверджував на словах: «Школа – це постійний, самостійний рух уперед, ідея, яка має неодмінно захопити відразу трьох: учителя, учня, батьків. Якщо такої ідеї немає, то школа перетворюється на звичайну контору Держкомосвіти, де приходять і йдуть за дзвоником...».
На практиці педагогічна симфонія Олександра Захаренка, як гармонійне поєднання інтересів учителя, дитини та її домашніх, виражалася в тому, що кожного дня він втілював конкретні справи, цікаві та об’єднуючі для всіх односельців.
Головною ж його ідеологією був дітоцентризм. Він умів розмовляти. За жодних умов він ні на кого не підвищував голосу. Просто розмовляв з душею…
   Визнанням оригінальності і новизни його педагогічних ідей стало надання школі офіційного статусу «Авторська школа О. А. Захаренка» (2002). Жаль лише, що сталося це опісля смерті Олександра Антоновича, серце якого зупинилося 30 квітня 2002 року.
2007 року Міністерством освіти і науки України запроваджено нагрудний знак «Олександр Захаренко».
Оцінюючи увесь його життєвий шлях, мабуть, не скажеш краще і ємкіше, аніж словами: «Життя, що віддане дітям».
Він самовіддано трудився на педагогічній ниві, ніколи не був байдужим в громадському житті Шевченкового краю, був люблячим чоловіком, батьком і сином.
  За час трудової діяльності Олександр Антонович неодноразово обирався депутатом різних рівнів – від сільської Ради до Верховної Ради СРСР (1986-1991). Обирався і до складу депутатів Черкаської обласної ради, де під час сесійних засідань активно обстоював інтереси освітянської галузі області.
  Неодноразово відзначався державними нагородами: медалями «За трудову відзнаку», «За доблесний труд», медаллю А. С. Макаренка, орденом Леніна, знаком «Відмінник освіти СРСР», орденом «Знак Пошани», має почесне звання Заслужений учитель УРСР» (1974), почесне звання «Народний учитель СРСР» (1983).
1989 року Олександр Захаренко був обраний членом-кореспондентом Академії педагогічних наук СРСР, а через три роки його було призначено академіком-засновником Академії педагогічних наук України (1992).

   У 1999 році Олександра Антоновича обрано дійсним членом Російської Академії освіти.
   У другій половині ХХ століття в плеяді кращих педагогів світу було троє видатних українців – Василь Сухомлинський, Олександр Захаренко, Іван Ткаченко. Знаменним є те, що народилися всі вони в сільській глибинці.
   Та це й не дивно: адже споконвіку саме село було осередком національної культури, носієм духовно-моральних звичаїв, традицій нашого народу. Саме в сільських школах і зараз працюють тисячі їх послідовників. До речі, те, що всі троє були директорами маленьких сільських шкіл, теж не випадково: безліч видатних педагогів (і Оуен, і Песталоцці, і Толстой, і Макаренко, й Монтессорі тощо) працювали, як правило, у невеликих школах, адже в них легше створити міцний та дружний колектив учнів, учителів, батьків, який допоможе реалізувати концепцію, запропоновану директором.
   Прийшли інші часи. Нове століття чекає нових Вчителів. Та «Авторська школа О. А. Захаренка» і сьогодні може по праву називатися "школою майбутнього", "школою XXI століття".


За матеріалами управління інформаційної політики та зв’язків із ЗМІ облдержадміністрації

  Балаклеївська сільська рада - одна з 4 у районі, яка задіяна в пілотному проекті ЄС / ПРООН «Місцевий розвиток , орієнтований на громаду». Минулої п’ятниці тут відбулися збори активу за участю координатора проекту в Черкаській області Наталії Болюкіної., де були підбиті перші підсумки спільної діяльності та визначено план подальших дій.
  Як повідомила голова громадської організації  «Сріблянка» Ольга Скляренко, громада Балаклеї після проведення анкетування вирішила зібрані кошти використати на встановлення пластикових вікон у місцевій школі №1.
  Відповідно до умов впровадження проекту,-  наголосила у своєму виступі Наталія Болюкіна, - громаді села буде виділено для заміни вікон у школі 80 тисяч гривень.
  - А сільрада, - повідомила голова села Олена Ковальська, - внесе у спільну справу 57 тисяч гривень. Сподіваємось також на допомогу районної, обласної влади, сільських підприємців.
   На зборах створили функціональну групу, котра підготує фінансові та інші розрахунки, визначить підрядника тощо. Після цього  проект за узгодженням з координатором буде направлено до Києва.
За попередніми розрахунками, у школі №1 буде встановлено нинішнього року як мінімум понад 70 вікон.
  На зборах взяли участь і активно долучились до обговорення питань порядку денного керівник апарату райдержадміністрації Віктор Золотоверхий та начальник відділу економіки РДА Іван Пономаренко.
  За повідомленням Наталії Болюкіної,яка того ж дня побувала на зборах активу сіл Костянтинівка, Березняки та Носачево, діалог продовжать всередині лютого.


Андрій Глущенко

Фото: Андрій Глущенко

___________ 086