joomla template

Меню користувача

Інформує Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб’єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених Порядком про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 (далі - Порядок).
Про подання заяви державний реєстратор невідкладно з моменту отримання такої заяви за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав повідомляє власника об’єкта нерухомого майна, щодо якого подано заяву (пункт 1 11 Порядку).
Повідомлення власника об’єкта нерухомого майна здійснюється державним реєстратором у разі наявності в Державному реєстрі прав відомостей про електронну адресу власника як адреси для зворотного зв’язку шляхом надсилання на таку електронну адресу інформації в електронній формі про тип заяви, її реєстраційний номер, дату та час подання, прізвище, ім’я та (за наявності) по батькові заявника з накладенням власного електронного цифрового підпису.
Дія цього пункту не поширюється на випадки державної реєстрації прав у результаті вчинення нотаріальної дії за умови вчинення відповідної нотаріальної дії за безпосередньої участі власника об’єкта нерухомого майна, державної реєстрації права власності на підставі свідоцтва про право на спадщину або державної реєстрації припинення обтяження речових прав на нерухоме майно на підставі договору довічного утримання чи спадкового договору.

Отже, якщо власник об’єкта нерухомого майна бажає отримувати повідомлення від державного реєстратора щодо надходження будь-яких заяв про державну реєстрацію прав щодо його майна, необхідно зазначати свою електронну адресу у заяві, яка подається щодо державної реєстрації прав.

Четвер, 14 червня 2018, 14:37

Право на ім’я

Право на ім’я є невід’ємним та невідчужуваним, належить до особистих немайнових прав і потребує встановлення чітких, логічних та виважених критеріїв правового (конституційного, цивільного, сімейного і адміністративного) регулювання реєстрації імені дитини, керуючись не лише здоровим глуздом батьків, а й конкретними рекомендаціями держави.
Право на ім’я проголошено у ст. 7 Конвенції ООН «Про права дитини» від 20 листопада 1989 р., ратифікованої Україною 27 лютого 1991 р. Також у ст. 294 чинного Цивільного кодексу України від 16 січня 2003 р. закріплене право фізичної особи на ім’я.
На даний час в Україні не існує законодавчо закріпленого «каталогу імен», з якого можна і потрібно вибирати ім’я для немовляти. В Україні, незважаючи на те, що на даний час ми не можемо скаржитися на «бідність іменного репертуару», вибір імені немовляти є юридично вільним І повністю залежить від волі батьків.
У нормах чинного Сімейного кодексу України відсутні спеціальні застереження, яке ім’я не варто давати немовляті. Отже, в Україні не існує жодної цензури на імена, а це означає, що тепер все «в руках батьків»: як вони скажуть (напишуть), так і зареєструють, незалежно від того, правильно чи з помилкою - тому й з’являється безліч дітей з помилково записаними іменами.
Варто зазначити, що будь-які мотиви вибору власного Імені дитини повинні враховувати декілька загальних рекомендацій: - бажано, щоб ім’я не було співзвучним із загальними назвами (побутовим поняттям, назвою продукту або якщо воно має виразну негативну оцінку);

- бажано, щоб ім’я гармонійно поєднувалося із прізвищем дитини;

- ім’я не повинно збігатися із прізвищем;

- не бажано, щоб ім’я та Прізвище римувалися

~ не бажано називати дівчат іншомовними іменами, які закінчуються на приголосну букву (Адель, Анабель, Мішель, Ніколь тощо).
На даний час в Україні існують лише певні загальні норми, які під час реєстрації імені немовляти вимагають максимально можливого врахування його інтересів (ч. 8 ст. 7 СК України), розумності (ч. 9 ст. 7 СК України) та враховують сучасні моральні засади суспільства. Також, зазвичай, існують певні звичаєві обмеження у виборі імені немовляти, оскільки не варто називати дітей однієї статі однаковими іменами чи називати немовля іменем раніше померлої дитини тощо.
Узгоджуючи власні суб’єктивні бажання, уявлення, претензії та амбіції зі здоровим глуздом і добрим смаком, з реальним становищем новонародженої дитини, з її майбутнім, з передбачуваними особливостями та обставинами, батьки вибирають своїй новонародженій дитині долю. Свідомо чи несвідомо. Зазвичай, своїм походженням власні імена дітей завдячують естетичним чи політичним вподобанням батьків; міфології, релігії та історії; назвам рослин, тварин, річок, озер та гір, міст чи країн, а також рисам характеру людини, її зовнішності чи професії.
У минулому в іменах немовлят могли відображатися бажані людські риси; час та пора року, коли дитина народилася; віра в магічну силу імені, спільного із назвою рослини, тварини тощо. Однак на даний час батьки немовляти вибирають та дають імена своїм дітям насамперед на підставі сімейних традицій, популярності, мовно-культурних особливостей місця народження дитини чи походження її батьків, їхніх релігійних переконань.
Іншими суттєвими мотивами вибору власного імені дитини є традиція і мода. Традиція може бути різною. Це і національна, територіальна, і сімейна, заснована на особливостях кожної сім’ї, кожної родини. Такий мотив вибору власного імені дитини, як мода на нові чи давні імена, зазвичай, відбувається під впливом внутрішніх мовних тенденцій та зовнішніх соціально-естетичних факторів. Тому й з’являються імена на честь політичних переконань та уподобань батьків; їхнього бажання назвати дитину сучасним, престижним іменем та водночас увіковічнити пісніта співаків, кінофільми і їх героїв, літературні твори та їх персонажів, міфічні істоти, спортивні клуби й спортсменів тощо.
Найбільшим досягненням та водночас найсерйознішою загрозою для збереження національної самобутності є популяризація іншомовних Імен чи їх варіантів, цьому сприяє декілька чинників: по-перше, сприйняття Імені як «модного аксесуару» завдяки його незвичній екстравагантності чи уявній соціальній респектабельності та, по-друге, запозичення іншомовних імен чи їх варіантів, що не проходять жодної експертизи та цензури. Часто основними мотивами, які в наш час визначають обрання імен для немовлят, є: родинна та релігійна традиція; вшанування видатних осіб; милозвучність імені.
В Україні відповідно до ст. 144 Сімейного кодексу України батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі ДРАЦС з одночасним визначенням її походження і присвоєнням прізвища та імені, яке на підставі
ч. 1ст. 146 цього ж Кодексу визначається за згодою батьків дитини.
Зазвичай нарікання Іменем дитини відбувається на підставі наступної ч. 2 ст. 146 цього ж Кодексу, де сказано, що «дитині може бути дано не більше двох імен, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належать мати і (або) батько».
Перший «нюанс» стосується положення, що «дитині може бути дано не більше двох імен». Тут завідомо виникають дві проблеми: перша стосується подвійних імен, які юридично ніде не зафіксовані, але фактично стають щороку більш популярними, а друга - власне «двох імен», які часто підміняють одним, але подвійним іменем (тобто тим, яке пишеться через дефіс). Що ж до першої проблеми, то подвійні імена є ознакою багатоетнічності, багатокультурності та багаторелігійності регіонів України, їх історичної спадкоємності.
Подвійні імена - абсолютно не новина для України, оскільки фактично використання подвійних імен стало відомим явищем з часів запровадження християнства, коли до основного старослов’янського чи варязького імені додатково додавалися християнські імена. А починаючи з XVII ст. на західних теренах України (зокрема, у Львові) посилюється мода на багатоіменність, яка прийшла з Німеччини. Основним правилом, законодавчо закріпленим у Європі, та наразі лише логічно зрозумілим в Україні є те, що перше ім’я серед складових частин подвійного імені повинне відображати стать немовляти, а вибір другого залишається на розсуд батьків.
Кількість реєстрацій в Україні дітей з двома іменами, громадян України, зростає, хоч і не так стрімко, як кількість зареєстрованих подвійних Імен.
Отже, аналіз правового регулювання реєстрації особових імен дає всі підстави зробити висновок, що особове ім’я людини - це юридично зафіксована власна назва, засіб словесної індивідуалізації та легалізації особи у суспільстві та в державі. Для державної реєстрації власного імені дитини важливі як мотиви, так і чіткі, логічні й виважені критерії, які повинні бути передбачені на законодавчому рівні та покликані стати основною підставою національної ідентифікації українців у світі.
В будь-якому випадку батькам при обранні імені дитини потрібно відповідально ставитись до цього та пам’ятати, що ім’я - це своєрідний оберіг, супутник життя людини, за допомогою якого здійснюється індивідуалізація особи, це носій національних традицій та неповторності особистості.

Четвер, 14 червня 2018, 14:35

Шлюбний договір

Сім’я - це головна складова будь-якого суспільства, тому правове регулювання майнових відносин у сім’ї має дуже важливе значення.
Шлюбний договір - це один з правових інструментів вирішення майнових питань між подружжям, не погіршує майновий стан одного з них.
Шлюбний договір укладається: - особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, до реєстрації шлюбу; - подружжям після реєстрації шлюбу.
На укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу, якщо його стороною є неповнолітня особа, потрібна письмова згода її батьків або піклувальника, засвідчена нотаріусом.
Шлюбним договором можуть регулюватися три основних види майнових відносин: 1) правовий режим майна (ст.97 СК України); 2) порядок користування житлом (ст.98 СК України); 3) право на утримання (ст.99 СК України).
На підставі ч. 1 ст.93 Сімейного Кодексу України шлюбний договір регулює тільки майнові відносини подружжя, шлюбним договором визначаються їх майнові права та обов’язки.
Предметом шлюбного договору може бути не наявне, а майно, що буде придбане стороною в майбутньому.
Сімейне законодавство України дозволяє подружжю вирішувати самостійно майнові відносини між собою, але з урахуванням певних обмежень.
Шлюбний договір не може регулювати особисті відносини подружжя, та особисті відносини між ними та дітьми. Тому шлюбний договір стосується майнових відносин між подружжям.
Шлюбний договір не може ставити у невигідне матеріальне становище (наприклад, у разі поділу майна вся вартісна нерухомість залишиться у одного з подружжя, а іншому залишається майно незначної вартості).
Шлюбний договір не може зменшувати обсяг прав дитини, які встановлені Сімейним Кодексом України (зменшення аліментів, позбавлення права на отримання майна у власність, позбавлення права на проживання у житловому приміщенні).
Сторони можуть домовитись про можливий порядок поділу їх майна, у тому числі в разі розірвання шлюбу.
Треба пам'ятати, що шлюбний договір не є документом, який встановлює та підтверджує право власності на майно.
Сторони можуть домовитися про надання утримання одному з подружжя незалежно від непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі на умовах, визначених шлюбним договором.
Якщо у шлюбному договорі визначені умови, розмір та строки виплати аліментів, то в разі невиконання одним з подружжя свого обов'язку за договором аліменти можуть стягуватися на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Шлюбним договором може бути встановлена можливість припинення права на утримання одного з подружжя у зв'язку з одержанням ним майнової (грошової) компенсації.
Дія шлюбного договору, укладеного до його реєстрації, починається з моменту реєстрації шлюбу. Якщо шлюбний договір укладено особами в період шлюбу, то він набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення. Законодавство, а саме Сімейний Кодекс України, не передбачає державної реєстрації шлюбного договору.
Сторони можуть розірвати шлюбний договір за рішенням суду, з підстав, що мають істотне значення, а саме в разі неможливості його виконання. Якщо судом встановлено режим окремого проживання подружжя, права та обов'язки, передбачені шлюбним договором, не припиняються, якщо він не втратив чинності.
На вимогу одного з подружжя або особи права та інтереси якої порушено шлюбним договором, його може бути визнано недійсним з підстав, встановлених Цивільним Кодексом України (загальні правила визнання недійсності правочинів).
Одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається. Шлюбний договір може бути змінений подружжям. Угода про зміну шлюбного договору нотаріально посвідчується. На вимогу одного з подружжя шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення.
Одностороння відмова від шлюбного договору не допускається. Подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов’язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення або в день подання нотаріусу заяви про відмову від
нього.
При посвідчені шлюбного договору нотаріус зобов’язаний роз’яснити сторонам зміст та значення шлюбного договору та перевірити чи відповідає зміст посвідчувального договору вимогам закону та дійсним намірам сторін. Нотаріус повинен роз’яснити сторонам про можливість внесення змін до шлюбного договору, про право сторін за згодою обох припинити дію шлюбного договору, а також визнати його частково або в повністю недійсним у суді.

Рівний доступ до ідентифікаційних документів і свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану с обов'язковою умовою визнання правосуб'єктності особи, а також права на реєстрацію народження, відповідно до міжнародних стандартів у сфері прав людини.
Багато представників римської національності в Україні не мають ідентифікаційних документів і свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стан)/ а отже позбавлені доступу до базових послуг, зокрема, у сферах комунального господарства, охорони здоров'я, працевлаштування та освіти.
Для отримання паспорта чи іншого ідентифікаційного документа обов'язково необхідне свідоцтво про народження, а для видачі свідоцтва про народження, у свою чергу, необхідний відповідний доку'мент. що посвідчує особу. У той самий час. відсутність ідентифікаційних документів на практиці також часто являє собою серйозну перешкоду для звернення до суду, наприклад, щоб отримати рішення суду про підтвердження факту народження. Існують випадки коди факт народження особи було зареєстровано, однак вона не має паспорта чи інших ідентифікаційних документів.
Державна реєстрація народження здійснюється органами державної реєстрації актів цивільного стану при пред'явленні: медичного свідоцтва про народження дитини (форма №103/0). що видається закладами охорони здоров'я, де приймаються пологи: паспортів або паспортних документів батьків, що посвідчують їх особу : документа, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини (свідоцтво про шлюб, спільна заява батька та матері дитини, заява матері).
З метою спрощення доступу громадян до адміністративних послуг щодо державної реєстрації народження дитини, на виконання наказу Міністерства юст иції України від 26.08.2015 № 1593/5 «Деякі питання організації роботи відділів державної реєстрації актів цивільного стану, пов'язаної з державною реєстрацією народження дитини» прийом доку ментів для державної реєстрації народження та вручення свілоцтв здійснюється безпосередньо в пологових будинках. Ця послуга Є абсолютно безкоштовною.
У разі народження дитини поза закладом охорони здоров'я документ, що підтверджує факт народження, видає заклад охорони здоров'я, який проводив огляд матері та дитини. У разі якщо заклад охорони здоров'я не проводив даного огляду, документ, що підтверджує факт народження, видає медична консультаційна комісія, у разі встановлення факту народження жінкою дитини. За відсутності документа заклад) охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження.
Відповідно до пункте 24 глави 1 розділ)’ III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5. державна реєстрація народження дитини, яка досягла 1 року і більше проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання дитини. В даному випадку окрім медичного свідоцтва про народження подається медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального заклад). Водночас подаються паспорти батьків та документи, що підтверджують походження дитини від батька.

<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 2 з 49