joomla template

Меню користувача

Інформує Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області
Вівторок, 23 жовтня 2018, 15:34

«Право роботодавців на об’єднання»

Відповідно до статті 1 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності», роботодавцем є юридична особа (підприємство, установа, організація) або фізична особа - підприємець, яка в межах трудових відносин використовує працю фізичних осіб.

Роботодавці мають право об’єднуватися в організації роботодавців, вільно вступати до таких організацій та виходити з них, брати участь в їх діяльності на умовах та в порядку, визначених їх статутами.

Організації роботодавців, їх об’єднання можуть створювати об’єднання організацій роботодавців, вступати до таких об’єднань та виходити з них, брати участь в їх діяльності на умовах та в порядку, визначених статутами об’єднань організацій роботодавців.

Організації роботодавців, їх об’єднання створюються і діють з метою представництва та захисту прав та законних інтересів роботодавців у економічній, соціальній, трудовій та інших сферах, у тому числі в їх відносинах з іншими сторонами соціального діалогу.

Членство в організаціях роботодавців, їх об’єднаннях визначається статутом організацій роботодавців, об’єднань організацій роботодавців.

Член організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців має право в будь-який час припинити своє членство в організації роботодавців

чи об’єднанні організацій роботодавців шляхом подання заяви до відповідних статутних органів. Членство в організації роботодавців чи об’єднанні організацій роботодавців припиняється з дня подання такої заяви та не потребує додаткових рішень. З того самого дня припиняється перебування члена організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців на будь- яких виборних посадах в організації роботодавців чи об’єднанні організацій роботодавців.

Проте, вищезазначена норма не поширюється на членів організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців, обраних на посади керівника та заступника керівника організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців. Членство в організації роботодавців чи об’єднанні організацій роботодавців зазначених керівників припиняється з дня, наступного за днем обрання нового керівника чи його заступника.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» визначено наступні вимоги до найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу:

1. Найменування юридичної особи повинно містити інформацію про її організаційно-правову форму (крім державних органів, органів місцевого самоврядування, органів влади Автономної Республіки Крим, державних, комунальних організацій, закладів, установ) та назву.

2. Організаційно-правова форма юридичної особи визначається відповідно до класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженої центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері технічного регулювання.

3. Назва юридичної особи може складатися з власної назви юридичної особи, а також містити інформацію про мету діяльності, вид, спосіб утворення, залежність юридичної особи та Інші відомості згідно з вимогами до найменування окремих організаційно-правових форм юридичних осіб, установленими Цивільним, Господарським кодексами України та цим Законом.

4. Найменування юридичної особи не може бути тотожним найменуванню іншої юридичної особи (крім органів місцевого самоврядування).

5. У найменуванні юридичних осіб забороняється використовувати:

повне чи скорочене найменування державних органів або органів місцевого самоврядування, або похідні від цих найменувань, або історичні державні найменування, перелік яких установлює Кабінет Міністрів України, - у найменуваннях юридичних осіб приватного права;

символіку комуністичного та/або націонал-соціалістинного (нацистського) тоталітарних режимів, заборона використання яких встановлена Законом України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки»;

терміни, абревіатури, похідні терміни, заборона використання яких передбачена законом.

6. Законами можуть бути встановлені особливості найменування товариств, холдингових компаній, банків, пенсійних фондів, корпоративних інвестиційних фондів, торгово-промислової палати, навчальних закладів, юридичних осіб, які мають ліцензію на здійснення страхової діяльності, волонтерських організацій, адвокатських бюро, операторів державних лотерей, асоціацій органів місцевого самоврядування та їх добровільних об’єднань, політичних партій, громадських об’єднань, профспілок, їх організацій та об’єднань, організацій роботодавців, їх об'єднань.

Вимоги до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу затверджені наказом Міністерства юстиції України від 05.03.2012 № 368/5 (Із змінами).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» (далі - Закон) роботодавці мають право об’єднуватися в організації роботодавців, вільно вступати до таких організацій та виходити з них, брати участь в їх діяльності на умовах та в порядку, визначених їх статутами.

Організації роботодавців, їх об’єднання можуть створювати об’єднання організацій роботодавців, вступати до таких об'єднань та виходити з них, брати участь в їх діяльності на умовах та в порядку, визначених статутами об’єднань організацій роботодавців.

Частиною 3 статті 2 Закону передбачено, що член організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців має право в будь-який час припинити своє членство в організації роботодавців чи об’єднанні організацій роботодавців шляхом подання заяви до відповідних статутних органів. Членство в організації роботодавців чи об’єднанні організацій роботодавців припиняється з дня подання такої заяви та не потребує додаткових рішень. З того самого дня припиняється перебування члена організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців на будь-яких виборних посадах в організації роботодавців чи об’єднанні організацій роботодавців.

02.11.2016 набрав чинності Закон України від 06.10.2016 №1666-XІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих  актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» (далі - Закон ), яким внесені зміни до низки нормативних актів, якими передбачається забезпечення захисту прав власності, економічних інтересів громадян та Інвесторів, а також зменшення ризиків незаконного заволодіння майном.

Зокрема, частину третю статті 2 Закону «Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності» доповнено абзацом другим, згідно якого, дія абзацу першого цієї частини не поширюється на членів організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців, обраних на посади керівника та заступника керівника організації роботодавців чи об’єднання організацій роботодавців. Членство в організації роботодавців чи об’єднанні організацій роботодавців зазначених керівників припиняється з дня, наступного за днем обрання нового керівника чи його заступника.

Частиною 2 статті 15 Закону «Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності» передбачено, що рішення про внесення змін до статутних документів, у складі виборних органів організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців приймається організацією роботодавців, об’єднанням організацій роботодавців у визначеному статутом порядку та оформляється протоколом засідання уповноваженого органу організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців.

Звертаємо увагу, що відповідно до частини 3 статті 15 Закону про прийняте уповноваженим органом організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців рішення повідомляється в 60-денний термін суб’єкт державної реєстрації в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Законодавством України передбачено систему пільг для учасників бойових дій та осіб, прирівняних до них, зокрема, це стосується і надання земельних ділянок.

Відповідно до статті 12 (пункт 14) Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надаються, серед інших, такі пільги: першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва і городництва.

Надання у власність земельних ділянок здійснюється у порядку, визначеному статтею 118 Земельного кодексу України (далі - Кодекс), за умови, що учасник бойових дій не скористався своїм правом на безоплатне отримання у власність земельної ділянки та надав відповідний документ, що посвідчує його участь в антитерористичній операції (посвідчення, довідка, наказ тощо).

Земельні ділянки можуть бути надані військовослужбовцям у власність у межах норм безоплатної приватизації, визначених статтею 121 Кодексу, а саме у таких розмірах:

для ведення садівництва - не більше 0,12 та;

для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 га;

для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 га, в містах - не більше 0,10 га;

для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.

Відповідно до Кодексу, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, розглядає клопотання  у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки надає мотивовану відмову у його наданні.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб’єктами господарювання, шо є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Розроблений проект із землеустрою підлягає обов’язковому погодженню з територіальним органом Держгеокадастру, а у разі розташування земельної ділянки у межах населеного пункту або за межами населеного пункту, на якій планується розташування об’єкта будівництва, - із структурними підрозділами районних державних адміністрацій у сфері містобудування та архітектури.

Після погодження проекту землеустрою громадянину необхідно звернутися до державного кадастрового реєстратора за місцем розташування земельної ділянки із заявою про проведення державної реєстрації земельної ділянки та надання витягу про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Процедуру державної реєстрації земельної ділянки встановлено пунктами 107 - 115 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов’язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Разом з тим зазначаємо, що згідно із частиною першою статті 122 Кодексу сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до частини четвертої цієї статті центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відноси та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб. Згідно з Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області Головне управління передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або користування для всіх потреб в межах області.

Згідно зі статтями 125,126 Кодексу право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації та оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 10 з 72