joomla template

Меню користувача

Інформує Головне територіальне управління юстиції у Черкаській області

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, зокрема, Цивільний процесуальний кодекс України (далі – ЦПК України) викладено у новій редакції.
Статтею 158 ЦПК України врегульовані питання скасування заходів забезпечення позову в цивільному процесі. А саме, частиною 7 зазначеної статті передбачено можливість припинення таких заходів автоматично по завершенню 90-денного строку з дня набрання рішенням суду про задоволення позову законної сили.
Тому, враховуючи особливості правового регулювання, державна реєстрація припинення обтяження речових прав на нерухоме майно та/або заборони проведення реєстраційних дій, що виникло на підставі рішення суду, яким були вжиті заходи щодо забезпечення позову, проводиться на підставі заяви заявника чи, у разі припинення заборони на проведення реєстраційних дій, заяви відповідної заінтересованої особи та рішення суду про задоволення позову, що набрало законної сили по завершенню 90-денного строку з дня набрання законної сили таким рішенням суду.
Проте, необхідно взяти до уваги, що якщо протягом вказаного строку за заявою позивача (стягувача) буде відкрито виконавче провадження, заходи забезпечення позову діють до повного виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі – Закон) державний реєстратор перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення .
Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Для розгляду скарг створені постійно діючі Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації при Міністерства юстиції України та Головному територіальному управлінні юстиції у Черкаській області.
Комісія з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Черкаській області розглядає скарги на рішення (крім рішення про державну реєстрацію прав та рішення, згідно з яким проведено реєстраційну дію), дії або бездіяльність державних реєстраторів, суб’єктів державної реєстрації, які здійснюють діяльність у межах Черкаської області.
Розгляд скарги здійснюється за заявою особи, яка вважає, що її права порушено, що подається у письмовій формі та повинна містити обов’язкові відомості та документи, що долучаються до скарги, передбачені Законом.
Скарга розглядається протягом 30 днів (у деяких випадках термін може продовжуватись до 45 днів).
За результатами розгляду скарги приймається рішення про задоволення скарги або про відмову в її задоволенні з підстав, передбачених Законом, у формі наказу.

На сьогоднішній день чинним законодавством передбачена норма, що дозволяє зареєструвати право власності за померлою особою. Для цього обов’язково має бути заведена спадкова справа (відкрити спадкову справу можна у нотаріуса або у уповноваженої на це посадової особи органу місцевого самоврядування, що має право надавати обмежене коло нотаріальних послуг).

Які документи необхідно подати?

Державна реєстрація права власності за спадкодавцем проводиться на підставі заяви спадкоємця (п. 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127). Також необхідно подати документ, що підтверджує набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Чинними нормативно-правовими актами не встановлено вимог до форми і змісту документа, що містить відомості про склад спадкоємців. Такий документ може бути виданий у довільній формі (лист, довідка) на підставі матеріалів спадкової справи, головне, щоб цей документ містив відомості про кількісний склад спадкоємців, а також про особу спадкоємця-заявника.

Куди звертатись для проведення відповідної реєстрації?

Державна реєстрація прав проводиться за заявою спадкоємця суб’єктом державної реєстрації прав або нотаріусом в межах області, де розташовано
майно. Але реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об’єктом незавершеного будівництва проводиться лише тим нотаріусом, яким вчинено таку дію.

У разі коли нерухоме майно розташоване в межах декількох територій - Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва чи м. Севастополя, державна реєстрація прав проводиться в межах однієї території, що обрана заявником.

Частиною 1 статті 1 Закону України «Про громадські об’єднання» (далі – Закон) визначено, що громадське об’єднання – це добровільне об’єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадське об’єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка.

Громадська організація – це громадське об’єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадська спілка – це громадське об’єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації – 14 років.

Засновниками громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об’єднання зі статусом юридичної особи. Засновниками громадської спілки не можуть бути політичні партії, а також юридичні особи, щодо яких прийнято рішення щодо їх припинення або які перебувають у процесі припинення.

Кількість засновників громадського об’єднання не може бути меншою, ніж дві особи.

Засновниками громадської спілки не можуть бути юридичні особи приватного права, єдиним засновником яких є одна і та сама особа.

Засновником громадської спілки не може бути юридична особа приватного права, якщо засновник (власник істотної участі) цієї юридичної особи внесений до переліку осіб, пов’язаних зі здійсненням терористичної діяльності, або щодо яких застосовано міжнародні санкції.

Під істотною участю у цьому Законі слід розуміти пряме та опосередковане, самостійне або спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками статутного (складеного) капіталу або голосів за придбаними акціями (частками) юридичної особи або незалежно від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.

Засновником громадської організації не може бути особа, яку визнано судом недієздатною.

Звертаємо увагу, що відповідно до частини 7 статті 7 Закону повноваження засновника громадського об’єднання закінчуються після державної реєстрації громадського об’єднання в установленому законом порядку.

Кожного року 8 квітня відзначається свято ромського народу. Свято приурочене до дня проведення I-го Всесвітнього конгресу ромів у Лондоні 1971 р. та дня ромського свята у Трансільванії – «дня коней» (свята, коли коней виводили з їхніх зимових стаєнь та прикрашали вінками).

Рада Європи та Європейський Союз приділяють значну увагу питанням захисту прав і свобод національних меншин, зокрема, інтеграції в суспільне життя ромської національної меншини.

На відміну від більшості національних меншин роми не мають власної державності. Ромська національна меншина є другою за чисельністю національною меншиною, яка зазнала геноциду під час Другої світової війни. Дискримінація ромів у деяких державах Європи спричинила послаблення їх інтегрованості. Все це призвело до того, що ромська національна меншина є найбільш соціально вразливою національною меншиною в Європі.

Згідно зі статтею 11 Конституції України держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Відповідно до статті 53 Конституції України громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

З метою створення належних умов для захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини, забезпечення рівних можливостей для її участі у соціально-економічному та культурному житті держави Указом Президента України від 08 квітня 2013 року № 201/2013 схвалено «Стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року» (надалі – Стратегія).

Правовою основою для розроблення і реалізації цієї Стратегії є Конституція України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, Кодекс законів про працю України, Закони України “Про національні меншини в Україні”, “Про вибори народних депутатів України”, “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”, “Про місцеве самоврядування в Україні”, “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків”, “Про засади державної мовної політики”, “Про громадські об’єднання”, “Про освіту”, “Про культуру”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про кінематографію”, “Про свободу совісті та релігійні організації”, а також Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, Конвенція про дискримінацію в галузі праці і занять, Конвенція про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, Європейська соціальна хартія (переглянута), Рамкова конвенція Ради Європи про захист національних меншин, Європейська хартія регіональних мов або мов меншин, Конвенція про права дитини.

Реалізація Стратегії здійснюється з урахуванням таких принципів:

пріоритетність прав і свобод людини;

забезпечення прав національних меншин з урахуванням того, що політичні, громадянські, економічні, соціальні та культурні права є універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов’язаними;

рівність громадян перед законом;

додержання вимог законодавства у сфері міжнаціональних відносин та захисту прав національних меншин;

недискримінація та толерантність;

взаємодія органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з громадськими об’єднаннями ромів під час вирішення питань, що стосуються інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини;

дотримання зобов’язань за міжнародними договорами України у сфері захисту прав людини та національних меншин.

Основними завданнями з реалізації Стратегії є:

1) щодо правового захисту ромів:

залучення в установленому порядку представників громадських об’єднань ромів до участі у вирішенні питань суспільного життя, зокрема до розроблення та обговорення відповідних проектів актів і рішень, що впливають на становище ромської національної меншини;

- підвищення рівня правової обізнаності ромів;

- здійснення заходів щодо запобігання дискримінації ромів;

- сприяння в отриманні ромами, які на законних підставах перебувають на території України, документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство, свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану;

- розвиток співробітництва з міжнародними організаціями з питань захисту ромів;

- сприяння формуванню у суспільстві толерантного ставлення до ромів;

2) щодо соціального захисту і зайнятості ромів:

- реалізація соціальної політики, спрямованої на забезпечення соціального захисту ромів, у тому числі сімей з дітьми, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах, пенсіонерів і одиноких непрацездатних та бездомних осіб, а також сприяння ромам у пошуку роботи;

- проведення серед ромів системної інформаційно-просвітницької роботи із запобігання насильству та жорстокому поводженню в сім’ї, недопущення використання найгірших форм дитячої праці;

- здійснення заходів щодо унеможливлення проявів дискримінації під час працевлаштування ромів;

- залучення ромів до суспільно-корисної праці;

- забезпечення взаємодії працівників соціальної сфери та сфери зайнятості із громадськими об’єднаннями ромів;

3) щодо підвищення освітнього рівня ромів:

- проведення громадськими об’єднаннями, педагогічними колективами навчальних закладів, посадовими особами місцевих органів виконавчої влади роз’яснювальної роботи серед ромів щодо важливості отримання дітьми дошкільної, загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти;

- забезпечення взаємодії педагогічних колективів навчальних закладів та громадських об’єднань ромів;

- здійснення заходів щодо зменшення кількості ромів, які не завершують навчання у загальноосвітніх навчальних закладах;

- проведення профорієнтаційної роботи із стимулювання ромів до отримання професійно-технічної та вищої освіти;

4) щодо охорони здоров’я ромів:

- поширення серед ромів інформації про систему охорони здоров’я та порядок звернення до закладів охорони здоров’я;

- забезпечення інформування працівників закладів охорони здоров’я про традиції, культуру, житлово-побутові умови та звичаї ромів для врахування такої інформації при наданні ромам медичної допомоги;

- приділення особливої уваги стану здоров’я ромських дітей;

- проведення роботи із пропагування серед ромів здорового способу життя та поліпшення стану їх здоров’я;

5) щодо поліпшення житлово-побутових умов ромів:

- здійснення заходів стосовно вдосконалення соціальної інфраструктури в місцях проживання ромів;

- сприяння ромам у вирішенні відповідно до законодавства питань щодо забезпечення житлом, участі у програмах пільгового кредитування придбання та будівництва житла;

6) щодо задоволення культурних та інформаційних потреб ромів:

- сприяння збереженню та розвитку культури і мистецтв ромів;

- сприяння поширенню інформації про життя та культурну самобутність ромів у засобах масової інформації.

Роми в Україні мають ті ж проблеми, що і представники цієї національної меншини в інших державах Європи, зокрема: низький освітній рівень, високий рівень безробіття, незадовільний стан здоров’я, відсутність документів, низький рівень житлово-побутових умов, наявність фактів упередженого ставлення до ромів.

Так, відповідно до статті 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року № 2494-XII ( надалі – Закон № 2494 -XII) до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Відповідно до статті 6 Закону № 2494 -XII – держава гарантує всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Пам’ятки історії і культури національних меншин на території України охороняються законом.

Окрім гарантій національних меншин Закон № 2494 –XII визначає право національних меншин:

- обиратися або призначатися на рівних засадах на будь-які посади до органів законодавчої, виконавчої, судової влади, місцевого самоврядування, в армії, на підприємствах, в установах і організаціях;

- на збереження життєвого середовища у місцях їх історичного й сучасного розселення;

- вільно обирати та відновлювати національність;

- на національні прізвище, ім’я та по батькові;

- у встановленому порядку відновлювати свої національні прізвище, ім’я та по батькові;

- записувати в паспорті лише ім’я та прізвище, а у свідоцтві про народження – ім’я батька і матері, в національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати “по батькові”;

- вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а також через відповідні державні органи та створювані громадські об’єднання;

- у встановленому в Україні порядку вільно встановлювати і підтримувати зв’язки з особами своєї національності та їх громадськими об’єднаннями за межами України, одержувати від них допомогу для задоволення мовних, культурних, духовних потреб, брати участь у діяльності міжнародних неурядових організацій.

Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється й карається законом.

Також розпорядженням Кабінету Міністрів України від 11.09.2013 року № 701-р затверджено План заходів щодо реалізації Стратегії захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року.

Метою Стратегії є визначення засад захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини шляхом забезпечення рівних прав і можливостей для її участі в соціально-економічному та культурному житті держави, а також активізації співпраці з громадськими об’єднаннями ромів.

Реалізація Стратегії дасть змогу окрім вирішення соціально-побутових проблем ромів та забезпечення інтеграції ромів в українське суспільство, забезпечення збереження та розвиток культурної самобутності ромів, виконати рекомендації щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України.

<< Початок < Попередня 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 Наступна > Кінець >>
Сторінка 8 з 48